Україна. Херсон.

Україна. Херсон.

І від початку повномасштабної війни, і коли в місто вже увірвалися російські окупанти, унікально творча, чуйна, розумна, красива і сильна українка Марина (ім’я вигадане) залишалася в своєму Херсоні.

Херсонці дуже сильні українці. Як відомо, вони мітингували до останнього, і коли це було можливо, і навіть вже не можливо. Вони безстрашні і вільні як кожен українець. Для них танк - це те, що можна голими руками витиснути, для них стрільба по ногах мітингувальників з боку окупантів - це тільки час на перекур… Марина - та сама херсонка. Безстрашна і вільна.

Дякувати Богу з Мариною я маю зв‘язок майже щодня.

Останніми днями вона бігає містом в пошуках вай фая, наражаючи себе на небезпеку, аби дізнатися обстановку в Україні і в Херсоні зокрема, та піймати зв‘язок з іншими українцями, та тими краянами, хто не в окупаційних містах. Залишитися вдома, в Херсоні за будь-яких умов, так само вирішили і її батьки, вибір мені цілком зрозумілий. Будь-яке рішення людини під час війни щодо місця перебування - делікатне і правильне, якщо воно за покликом душі.

Марина - це Україна. Вона боронить своє, піклується про своїх, вона там, де має бути зараз. Марина допомогла тим, хто мусив або хотів виїхати, коли це вже було майже не можливо. Марина - Україна.

Я пишу про неї і про місто Херсон, щоб ми не забували, ані на хвилинку, що в окупаційних містах України живуть сильні, але наразі майже безпорадні українці, вони не здаються, для них навіть припущення такого не існує. Вони щодня виживають. Щодня у небезпеці через нескінченні обстріли, через те, що поряд вбивці-загарбники. «Не хочется щоб на підконтрольних Україні территоріях вважали, що тут залишились тільки ті, хто за русню! Тому що це зовсім не так! По моїм субєктивним подрахункам близько 85 -90 тих кто залишився рішуче чекають на ЗСУ!», - пише мені Марина.

Херсонці не мають зброю, щоб захищатися, але вони українці і вони сміливі - це їх зброя і вона нещадна для загарбника чужих земель.

Російські окупанти ходять по квартирах з обшуками, націлюють на людей автомати, проводять допити, вишукують квартири, що наразі пустують. «До моєї знайомої сьогодні вночі о 3:30 приїхали орки з обшуком. Націлювали автомати. Мамі у віці стало зле і до неї 4 години поки тривав обшук і допит нікого не пускали. Вдарили собаку, перерили всю ділянку, шукали зброю. Запитували що знають про Азов і де ховають зброю. Хоч в них нічого і не було. Вона каже на її вулиці вже декілька будиночков так обшукали . І допити . Як завжди уночі коли сплять люди. Це неподалік від мене», - розповідає Марина.В Херсоні зникають містяни, здебільшого, чоловіки…

Окупанти погрожують власникам закладів за безплатну роздачу вай фая.

Рашисти вводять в обіг свою валюту, через це херсонці вимушені шукати місця, де можна отримати готівку за дуже високий відсоток. В місцевих вже майже не має коштів.

Окупанти завозять прострочені російські ліки для продажу, продають їх просто неьа під палаючим сонцем.

В Херсоні кожен день жахливі аваріїї. Окупанти їздить по місту з шаленою швидкістю, часто лишають травмованих і померлих на місті аварії і втікають.

Херсон обкрадають. Окупанти щодня вивозять близько 700 фур врожаю з Херсонщини.

Найбільше Марина переймається через зв‘язок з зовнішнім світом, вона каже, що без зв‘язку таке відчуття що нас не існує…

Ми маємо гучно розповідати всьому світу, що роблять російські загарбники в українських містах і населених пунктах. Ми багато чого ще не знаємо, але ми пам’ятаємо Бучанську різню і розуміємо на що ці нелюди здатні… я відчуваю, що Марина не все мені може або хоче розповідати. Мені геть достатньо одного її слова.

Завзятість і стійкість херсонців вражає. Це не лише їх історія, це історія України в часи російсько-української війни і вона триває в цю хвилину, вона не закінчилася, ми маємо все це зупинити, ми, українці, маємо зупинити зло назавжди. Ми не можемо забувати і починати на повну тішитися миром в інших містах України, не на часі така радість. Україна у вогні, Україну ворог хоче знищити, викорінити мову і підкорити її народ. Це такий сюр, що я б реготала як шалена якби не війна…Якось я все таки запитала Марину,  які саме її причини залишитися в місті, в яке входить жахливий ворог. Незамислюючись вона сказала: «Я не хочу боятися і бігти. Це моє місто».Марина - Україна.